Історичний фінал Кубка України, збереження місця в Першій лізі, нові рекорди та стрімке зростання підтримки клубу. Головний тренер ФК Чернігів Валерій Чорний підбив підсумки сезону 2025/26, розповів про найважчі та найемоційніші моменти футбольного року, поділився враженнями від кубкового шляху команди та звернувся до вболівальників напередодні нового сезону.
– Валерій Анатолійович, завершився дуже насичений сезон для ФК Чернігів – історичний фінал Кубку України, 13-те місце в Першій лізі, але збереження прописки без необхідності стикових матчів. Як оціните сезон загалом?
– Дійсно, це неймовірний сезон. Це найкращий сезон за результатами для нашого клубу. Та емоція, яку ми отримали під час сезону, так вона була і негативна, але в більшості своїй позитивна. Її ми залишимо з собою на все життя. І так само, мабуть, і дуже багато вболівальників, які за нас вболівали, переймались командою.
– Команда програла всі три матчі, які йшли наступними після кубкових поєдинків. Чи можете ви сказати, що в лізі клуб трохи став жертвою власного успіху в Кубку?
– Я це казав одразу після першого програного такого матчу. І, в принципі, проаналізувавши весь сезон, так і вийшло. Тому що, якщо порівняти нас с командами нашої Української Прем’єр-ліги, які грали в єврокубках, то, на жаль, ми поки що не готові якісно грати на два фронти. Тим більше, що ми клуб Першої ліги, клуб, який тільки розвивається. І ми не маємо такої кількості рівноцінних футболістів, щоб можливо було робити ротацію. І це не безболісно сказувалось на результаті. Тому та робота фізична, психологічна, емоційна, яка була проведена в матчах на Кубок, на будь-якому етапі, вона давала своє. І як би ми не налаштовувались на гру чемпіонату, а ігри чемпіонату проходили, якраз в цьому випадку, на третій день, то все ж таки було досить важко. Хочу сказати, що дві з цих трьох ігор ми не мали програвати. І ми не програли їх за статистикою, за самовіддачею і бажанням. Лише, можна сказати, про виконавчу майстерність завершальної фази команд суперників. І, мабуть, десь невеличка недоконцентрація в певних моментах наших футболістів.
– Які матчі, саме в Першій лізі, відмітили б максимально позитивно?
– Мені дуже сподобалася гра в першому етапі чемпіонату з Пробоєм. Як на мене, це найкраща гра була по якості. Саме на першому етапі, до зимової перерви, ми виграли 3-0, і повністю переграли команду суперника. Досить якісна робота на м’ячі в нас була. Вона стала показником, від якого ми відштовхувалися, коли планували другу частину чемпіонату. І також хотілося б відмітити дві гри другої частини. Таким особливим моментом стоїть гра з Лівим Берегом. З команда, яка зараз вийшла в Прем’єр-лігу та досить гарно укомплектована, має чудову інфраструктуру. І нам вдалося показати гарний футбол, якісний. Так, на нашому боці була висока реалізація власних моментів, але все ж таки і сама структура гри мала якість. Велике бажання призвело до того, що ми виграли 4-0, і дуже багато емоцій подарували нашим вболівальникам. І так само хочу відмітити гру з Чорноморцем, тому що це друга команда чемпіонату, яка так само вийшла в Прем’єр-лігу. І я вважаю, що ми мали виграти ту гру. Я бачив інтерв’ю тренера команди суперника, який сказав, що вони нас переважали. Але це його думка, він має можливість її висловлювати. Але, в такому випадку, я все ж таки був трошки на іншому футболі, і бачив своє. Статистика так само каже про це. І, звичайно, той момент з пенальті, який не був призначений арбітром. Я гадаю, що якби ми виграли ту гру, а ми мали можливість, то і місце в турнірній таблиці, десь емоційна складова, вона була б трошки іншою. Мабуть, зараз ще й згадаю досить якісну гру проти першої команди нашої ліги – Буковини. Ми 87 хвилин грали в класний футбол. Це відмітили і тренери команди суперників. Ми ні в чому не поступалися. Можливо, за створеними моментами навіть були ближчі до перемоги. Але, на жаль, пропустили в останні три хвилини необов’язковий м’яч, тому і програли. Але якраз так і кажуть, що за такі поразки сто відсотків не соромно.
– А якщо говорити про ті матчі, які стали болючими, але можна вважати, що вони були важливим уроком на майбутнє?
– По-перше, це гра з Вікторією на першому етапі (0:3). Тому що там дійсно ми не були схожі самі на себе. Нічого не виходило, якийсь емоціональний момент був не дуже гарний. Ми програли їм в чисту. Хоча потім, переглядаючи, вийшло так, що трошки змінили свою думку. В плані того, що другий тайм у нас був кращим. Але все ж таки рахунок 0-3 – це не той рахунок, до якого ми хотіли б дійти. Якщо брати, яку гру я хотів би переграти, то саме цю. Щодо болючості, це, мабуть, ще гра з Фенікс-Маріуполем після перемоги в 1/4 фіналу Кубка над ними. Через три дні ми їм програли 1-4. Але програли точно не за грою. Програли саме після того, як виконавці команди суперника використали майже всі ті можливісті, яких в них було, а можливо і більше. Тому що там і неймовірний штрафний нам забили, і ще м’яч один такий – як кажуть у футболі, можна сто разів дати можливість, а футболіст не заб’є. За бажаннями ми точно не програли ту гру. Але так буває в футболі, що 1-4 ти програєш, і вона, така, болюча поразка. Тим більше, що з неї починалася друга частина чемпіонату.
– Всі, хто тільки приходить у клуб, чи навіть просто дивляться зі сторони, одразу відмічають прекрасну атмосферу в команді. Завдяки чому її вдається будувати? І, можливо, у вас є якісь секрети, якими ви можете поділитися?
– Секрети, звичайно, є у кожного, і ми їх не будемо розкривати. Щодо того, як це виходить… По-перше, велика заслуга в тому, що у нас колектив зібраний з чернігівських футболістів, з чернігівських тренерів, з чернігівських представників мас-медіа. Тобто, переважна більшість людей представляє саме наш регіон. І багато хто знає один одного дуже багато років. Багато з ким працюємо вже 3-5 років. І тому, якщо такий довгий період люди один з одним працюють, то, відповідно, вони якось комунікують і знаходять загальні якісь або індивідуальні моменти, які підходять один одному. І ми починали з аматорського футболу, потім Друга ліга. І в нас не було майстерності – в нас було велике бажання. І на цьому бажанні розвиватися, рости, ми і будували свій колектив. І, в принципі, це все і призвело до того, що зараз є.
– На процесі всього сезону команду переслідували болісні та прикрі травми. Наскільки ви це можете пов’язати з постійною зміною ігрового покриття зі штучного на трав’яне і навпаки? І чи є сподівання, що в наступному сезоні ситуація з лазеретом значно покращиться?
– Я хочу розказати одну історію. Ми, коли після повномасштабного вторгнення починали перший чемпіонат в Першій лізі, за півроку роботи на штучному покритті, виключно на штучному покритті, зробили, якщо не помиляюсь, п’ять досить серйозних операцій футболістам. І після того ми вирішили знайти трав’яне поле, і перейшли на нього – хоча б тільки для тренувань. І одразу відчули, що кількість травм зменшилась. Тому що Перша ліга – це досить серйозний рівень, який вимагає високої інтенсивності, а штучне покриття для професійних спортсменів, на жаль, не дозволяє вберегти себе від тих травм, які з’являються у нас протягом сезону. А тут ще й перехід. Сам перехід, велика кількість ігор сто відсотків вплинули на те, що ми отримували певні травми. Це один момент. А другий момент – ми не стали професійними, якісними футболістами одразу. Ми до того і зараз прагнемо. І робота індивідуальна над собою, профілактика цих травм загальна або індивідуальна, вона так само впливає. І в майбутньому, я сподіваюсь, що ми зможемо дійти до того, що у нас буде менша кількість травм. Але все ж таки це футбол і тут ніхто не застрахований від цього.
– Давайте все ж поговоримо про кубок. Команда Першої ліги всього другий раз в історії вийшла до фіналу Кубку. І вперше в історії ліги забила в фіналі м’яч. Команда з міста, яке не бачило і півфіналу кубку. Це нагадує сказку чи, як президент сказав, фільм з Нетфлікс. Які для Вас головні фактори такого успіху?
– Навіть зараз Ви задаєте мені питання, а в мене мурашки по шкірі від деяких епізодів, які я згадую. І все рівно ми не до кінця і зараз, через якийсь термін часу, розуміємо, що ми зробили. Видатне досягнення, мабуть, це мало сказати. Різні були думки, і експертів, і просто вболівальників. Хтось казав, що пощастило з самим календарем, з суперниками. Але я не дуже розумію це. Якщо ти проходиш сьому, п’яту команду УПЛ, і з четвертою командою чемпіонату граєш в фіналі, то не дуже, я думаю, що це пощастило. Це велика робота, велике бажання. В тому моменті, коли ми грали, величезна самовіддача, яка, мабуть, і призвела до того, що ми змогли пройти ці всі шляхи, і опинитись в фіналі на тому чудовому стадіоні з неймовірною підтримкою. Як я вважаю, зіграти там, у фіналі, досить добре, досить пристойно на фоні гранду українського футболу. Це досягнення, і для мене, і для багатьох людей, які за нас вболівали, і, навіть для тих людей, які не вболівали, тому що це вже історичний факт в українському футболі – воно запам’ятається на дуже довгі роки.
– Після чвертьфіналу Кубку Ви сказали, що пройшли далі командою з “сусіднього під’їзду”. Потім ці ж хлопці зіграли вже у фіналі. Що ви відчуваєте особисто від такого унікального досягнення?
– Я про це багато думав до того, як це сказав, і після, тим більше, тому що ми йшли далі і далі. І це дійсно так, тому що є футболісти в нашій команді, які були ще в аматорському футболі, які до того взагалі не грали на професійному рівні, разом з клубом зростали, так само як і я, як тренер, зростав. Чому саме з “сусіднього під’їзду”? Тому що через певний час ми дізналися, навіть з президентом, що ми жили і зростали в одному дворі, в одному будинку. І є декілька футболістів з сусідніх будинків, сусідніх районів нашого міста, тому я так і висловився. І на моменті, коли цей футбольний клуб починав свою професійну кар’єру, скажімо так, дуже багато було скептиків з приводу того, що з хлопцями з дворового, умовно кажучи, районного або обласного футболу можливо зробити професійну команду, яка буде досягати якихось результатів. Але, як бачите, ті хлопці з мого сусіднього двору наразі є майстрами спорту.
– Чому, на Вашу думку, ця локальна історія та філософія клубу стала можливою саме тут, в Чернігові?
– Це видатна заслуга президента клубу. Це рішення його сім’ї призвело до того, що реалізувався такий чудовий проєкт. Як хтось скаже «утопічний», але вони планомірно йдуть до своєї цілі. Вони створили цей оазіс футболу в нашій області. Коли це починалось, головна мета керівництва була дати можливість вихованцям чернігівського футболу проявити себе на рівні професіоналів. Ця історія продовжується, і ми зараз вже маємо досить непогану дитячо-юнацьку школу, яка постійно розвивається, маємо команду U-19. Можливо, з часом отримаємо другу команду в професійному футболі. Якщо відповідати бажанням керівництва, і продовжувати рухатись в напрямку розвитку саме чернігівських футболістів, то ми маємо зробити ще сильнішу структуру відповідно до того, як рухається перша команда, для того, щоб поповнювати постійно склад вихованцями нашого футболу.
– Давайте повернемося до півфіналу Кубку України проти Металіста 1925. Про цю історичну перемогу, вдесятьох, в серії пенальті говорила та задавала Вам та Вашим хлопцям питання вже вся Україна. Тому ми будемо лаконічними. Чи найбільші це були спортивні чи, можливо, не тільки спортивні емоції у Вашому житті?
– Зараз це важке питання, тому що тоді сто відсотків, на той момент – сто відсотків. Але тоді, я так само казав в інтерв’ю, це був такий момент, який я ніколи не проходив. Неймовірна радість, неймовірна емоція і неймовірне вигорання. Тому що глядач бачить тільки саму гру, тільки дві години – або біля екрану телевізору, або на стадіоні. А тренер готується до цієї гри, проживає певний етап, проживає цю гру. І фізичне, і емоційне вигорання в тому матчі було настільки великим відповідно до того, як він складався, що я не одразу відчув саме емоцію радості. Сукупність цих емоцій просто неймовірна. Це такий певний досвід, який не знаю, чи буде ще в моєму житті.А щодо життєвих, звичайно, народження дітей – це, мабуть, щось порівняне з цим.
– Можливо, був ще момент у сезоні близький до цього – скандування більше тисячі людей назви клубу на стадіоні Львів-Арена перед фіналом Кубку. Згадайте той момент, про що думали і що, можливо, згадували тоді?
– Ви дуже добре підготувалися, дякую за питання (посміхається). Тому що, в принципі, так воно і є. Якщо б Ви мені задали питання, який ще момент я б поставив на друге місце, то це він й був би. Я, коли вийшов на передматчеву розминку з підтрибунного приміщення, футболісти якраз вже розташувалися на полі, готувалися до розминки. І я побачив ту кількість вболівальників, якраз напроти мене, які скандували “Чернігів!”. І побачив, як хлопці були, можна сказати, приємно шоковані. Розвернулися, не знали, що їм робити. Зупинили розминку і почали аплодувати глядачам. І я зрозумів, що той шлях, який ми вже пройшли, він був саме для цього. Ми зайшли на той рівень, і зробили щось таке, що дозволило нам зіграти на одному з найкращих, або й найкращому стадіоні нашої країни, при підтримці вболівальників, якої ніколи ще не було в нашому житті. І така мить – хотілось її зупинити, щоб більше і більше насолодитись. Я просто відчув гордість за клуб, в якому багато людей робить досить гарну роботу.
– Після історичного фіналу була ще дуже крута історія з Андрієм Ярмоленком – його оплески чернігівським фанатам та мотиваційний спіч у роздягальні ФК Чернігів. Як це взагалі вийшло так органічно та водночас сінематографічно зробити? Чия це була ініціатива?
– Ми з Андрієм досить давно знайомі. Якщо брати його велику загруженість, мою певну теж, то, звичайно, ми не так часто спілкуємося. Але все ж таки, коли бачимося, то досить теплі у нас відносини, я б сказав. Ми з ним побачилися перед фіналом за день, коли давали загальне інтерв’ю двох клубів (ФК Чернігів та Динамо Київ) – тренерів і капітанів. Поспілкувалися там, скільки було можливості. І так вийшло, що одразу після фінального свистка ми зустрілися, обіймались, подякували один одному. І я запропонував йому піти до наших вболівальників. Він не відмовив, ви бачили – пройшов все поле. Навіть не пішов спочатку до фанатів київського Динамо, а пішов до наших вболівальників. Це дуже приємно було, я думаю, що і так само вболівальникам. Людина, яка тут зростала, виховувалася як особистість, особливо як футболіст, не забуває, звідки він. І завжди шанує своє місто, і людей, які тут живуть. І навіть коли, якщо Ви бачили, він забив м’яч, то він ніби вибачився. Хоча він ніколи не грав в ФК Чернігів, але тут більше шана до клубу і до міста, його рідного міста. А з приводу того, що він зайшов в роздягальню – дійсно, я попросив його зайти до хлопців. І певні слова сказав йому подяки. І він так само відреагував дуже добре. Футболісти, скажу, після того, як він вже вийшов, казали мені, що це дуже класна історія, їм було дуже приємно. По-перше, зіграти проти видатного футболіста сучасності в нашому футболі. А по-друге, що він така ж звичайна людина, як і всі. І класно, що він промовив той спіч. І знов-таки подякував футбольному клубу за ту емоцію, яку вони дали всьому місту.
– Зимою ми Вас питали, які уроки Ви для себе винесли в 2025 році. Друга половина сезону точно принесла нові випробування для Вас, і як для тренера, і як для спортивного директора клубу.
Якими вони були, і як ви з ними справлялись?
– Дійсно, ми дещо переглянули деякі моменти, пов’язані з грою команди. Намагалися більш збалансувати її. Так само ми змогли посилитись. І ця жага гарно виступити в кубку, створити якусь історію. Ця сукупність факторів, як на мене, дала більш позитивний результат, ніж в першій половині сезону.
– Впевнені, що після такого сезону є пропозиції по багатьом гравцям команди. Чи є у Вас умовно список “недоторканих”, і чи очікувати нам великі зміни в складі в ФК Чернігів?
– Давайте спочатку з останнього. Я не думаю, що будуть великі зміни, але дійсно певна кількість футболістів залишить клуб. Це нормальний процес життєдіяльності клубу. Так само група футболістів має прийти до команди. Але обов’язкова умова для мене, як для спортивного директора, від керівництва клубу, щоб ці футболісти були більш якісні, ніж ті, які покинуть нашу команду. Є пропозиції, і є пропозиції не по одній людині – футболістами нашої команди цікавляться. І тут досить таке питання важке. Якщо ми будемо планувати, і ставити більш високі та серйозні завдання на цей новий чемпіонат, то, з однієї сторони, ми маємо зберегти всіх своїх лідерів, а за лідерами нашими й приходять клуби. А, з іншої сторони, це ж певний шанс для людини, якщо вона себе гарно проявила на цьому рівні. Це можливість для футболіста потрапити на рівень вище, проявити себе там, заробити на життя. І тут нам потрібен певний баланс, щоб прийшов клуб, який зробить гарну пропозицію як для футболіста, так і для футбольного клубу Чернігів, клубу який дав можливість реалізувати свій потенціал футболісту. І вже звідти будемо вирішувати разом з керівництвом і футболістом, чи їм рухатись далі, чи поки ще є можливість залишатися в нашій команді.
Але певні зміни 100% будуть.
– Зимою ми також питали Вас про “фішку” клубу. Ви тоді сказали про “колективізм”. Зараз до цього ще, як мінімум, додається фінал Кубку України. Наскільки фактор цього успіху допоможе в трансферній політиці клубу?
– Клуб, всі бачать, що дійсно виріс у всіх аспектах, і в медійному, і в ігровому. І ви ж бачите, яка стала популярність після саме фіналу, скільки людей вболівало з інших міст. Тому що такий, можна сказати, андердог дійшов до фіналу. І впізнаваність клубу, впізнаваність бренду, вона дійсно на зовсім іншому рівні. І я вважаю, що це дуже добре, але тепер у нас і трошки інша ситуація в тому плані, що налаштовуватись на гру проти нашої команди, мабуть, будуть вже трошки по-іншому.
– В цьому інтерв’ю на початку ми вже згадували про цей матч – домашню перемогу над Лівим Берегом з рахунком 4-0. Нещодавно вони вийшли до Прем’єр-ліги. Самі чернігівці в цьому сезоні відчули смак матчів та перемог проти команди УПЛ. Чи ви самі відчуваєте смак УПЛ в Чернігові десь вже не так далеко за горизонтами?
– Мабуть так, тому що коли ми зіграли першу гру проти команди УПЛ – Кривбасу, ми зіграли її досить якісно. З тих ігр, які ми грали проти команди УПЛ, це найкраща наша гра за структурою і якістю. Ми вже тоді зрозуміли, що можливо з часом до Чернігова має прийти футбол такого рівня. Ми до цього маємо прагнути, тому що ми побачили, що хоча б в окремому матчі, але вже можемо конкурувати. Дуже показові в цьому плані були зараз стикові матчі за вихід в УПЛ. Досить важкі були матчі, і не можна було до кінця зрозуміти, хто саме пройде в Прем’єр-лігу, а хто ні. До УПЛ вийшли три команди Першої ліги, а могли пройти і чотири, як було в тому році. Тому все, в більшості своєї, буде залежати від нашого клубу. Наскільки високим буде завдання, і наскільки весь штаб людей, які будуть цього прагнути, якісно виконає свою роботу. Хотів би так само привітати Лівий Берег, тому що я дуже радий, що з’явився на мапі України такий гарний клуб. Особливо радий за президента, який, як і наші керівники, вклав великі кошти, особливо в інфраструктуру.
– Зростає не тільки перша команда клубу, а й Академія. Наприклад, команда U-16 грала свій півфінал НЛМ. Чотири молодших вікових категорії доходили до обласних фіналів. Наскільки важлива академія для клубу, особливо з цією чернігівською ідентичністю?
– Я б хотів похвалити роботу Академії, і роботу її директора – Андрія Миколайовича Поляниці, який за цей рік досить якісно попрацював. Всі бачать в межах міста і нашої країни, як зростає наша футбольна школа. Ця структура, в якій є U-19, вже дає свої результати. Якщо я не помиляюся, 10-12 випускників зараз потрапило до U-19. З U-19, в свою чергу, за цей рік шість хлопчиків тренувалось з першою командою. Три попадали в заявку, два виходили на полі, а Дідок навіть вийшов у фіналі Кубка України. Це робота, яка вже дає свої результати. Без цієї роботи, без покращення цієї роботи, майбутнє клубу в такому вигляді, як ми зараз хочемо, неможливо. Тому одна з найголовніших завдань клубу – це продовжувати розвивати молодь і готувати їх до виступів в першій команді.
– Валерій Анатолійович, яким буде Ваше звернення до мешканців Чернігова з огляду на шлях команди та міста протягом останніх чотирьох років – від лінії фронтового зіткнення до історичного першого фіналу Кубку України?
– Ми завжди говорили про те, що ми граємо для вболівальників. І в нашому місті це відчувається досить сильно, тому що не так багато моментів для певних радощів, не так багато розваг для людей. А футбол рівня Першої ліги, футбол в команді рідного міста, в якому грають більшість своїх хлопців, дарує емоцію. Хоча б два рази на місяць, але все ж таки на рідному стадіоні.
І армія вболівальників стрімко зросла після вдалого виступу в Кубку України. Тому я хотів би запросити тих глядачів, які ще не приходили до нас на матчі, приєднатися. Зараз ми сидимо на трибуні, на оновленому стадіоні з трав’яним покриттям, яке повністю відповідає рівню УПЛ. І ми збільшена кількість місць для вболівальників. Тому все робиться для того, щоб якомога більша кількість людей приходила на наш стадіон. І тут вже буде наша велика робота для того, щоб якісно працювати, і давати вам можливість отримувати цю емоцію. Я вважаю результати та гра команди напряму будуть залежати від кількості вболівальників, які будуть приходити на матчі. Але, все ж таки, є дуже багато людей, які не можуть наразі, на жаль, приходити на наші ігри – вони зараз на передовій, на лінії розмежування. І я це дуже відчув, як раз, під час півфіналу та фіналу Кубка. Велика кількість хлопців писали-дзвонили, казали про те, що ми подарували їм неймовірні емоції. Що ми зробили щось таке, після чого знову хочеться жити та боротися. І саме це, мабуть, найбільша наша заслуга, що ми могли зробити. І я вірю в те, що воно обов’язково повернуться, і стануть нашими найголовнішими вболівальниками. У нас велика школа, вже велика армія підтримки, і я дуже сподіваюсь, що вона буде тільки збільшуватись. Тому я ще раз прошу всіх бажаючих приходити, і вболівати за клуб в будь-які моменти. А ми, зі своєї сторони, обов’язково будемо робити все, щоб продовжувати дарувати радість.
– На останок – яким буде Ваш меседж для всіх фанатів ФК Чернігів перед прийдешнім сезоном 2026/27?
– Я думаю, буде дуже цікавий сезон. Я знаю, що буде поставлене завдання знаходитись на більш високому місці. Я розумію, що поповнили лігу нові команди – якісні колективи і з УПЛ, і з Другої ліги. Тому на цьому, нашому стадіоні Чернігів-Арена відбудеться ряд дуже цікавих ігор, які будуть з задоволенням дивитись вболівальники вживу. І я хотів би, щоб їх кількість збільшувались щ кожною грою. І це для нас, для футболістів, для тренерів буде певний такий зріз – ми будемо бачити, чи якісно ми працюємо для того щоб армія вболівальників зростала в нашому клубі.
Пресслужба ФК Чернігів
