Категорія: Головна галерея

Голкіпер і капітан команди Максим Татаренко, а також захисник Анатолій Романченко продовжили співпрацю з нашим клубом. Новий контракт Анатолія Романченка розрахований до завершення сезону 2027/28, а Максим Татаренко підписав угоду до кінця сезону 2028/29.

Обидва футболісти вже давно є одними із лідерів команди як на футбольному полі, так і поза його межами. Надійна гра, досвід та лідерські якості роблять їх важливою частиною ФК Чернігів.

Максим Татаренко вже провів 60 матчів за “тигрів”, з яких майже половину, 28 поєдинків, відстояв на нуль. Анатолій Романченко є одним з головних гвардійців ФК Чернігів з показником у 131 гру. За цей час гравець відзначився солідним, особиливо як для центрального захисника, показником у 17 голів та 2 асисти. Обидва гравці вже у складі ФК Чернігів ставали бронзовими призерами Другої Ліги 2024/25 та срібними призерами Кубку України 2025/26.

Попереду — новий сезон, нові виклики та нові амбіції. Бажаємо Максиму та Анатолію міцного здоров’я, яскравих матчів та упевнених перемог!

Разом — до нових звершень!

Нападник ФК Чернігів Андрій Новіков прокоментував свій новий контракт з клубом та старт підготовки до сезону 2026/27.

– Андрію, насамперед, вітаємо з підписанням нового контракту! Які емоції відчув, коли поставив свій вирішальний підпис?

– Дякую за привітання. Я відчув полегшення. Полегшення від того, що залишаюсь тут, що ми домовились, і я можу прогресувати в цій команді. Ми поставили цілі – і клуб, і я перед самим собою. Тому будемо разом рухатись до них.

– Чому вирішив пов’язати своє майбутнє з ФК Чернігів?

– Амбітний клуб і, насамперед, відчув, що можу зростати тут, з цією командою.

– Як провів літню відпустку? Чи вдалося повністю перезавантажитися?

– Перезавантажмтись вдалося через, те що я багато пропустив та відновлювався. І тому перезавантажився від футболу, в цілому. Але відпустка сама була більше з родичами, нікуди особливо не їздив, та займався відновленням.

– Наскільки скучив за командою та футбольною атмосферою?

– Так, скучив за хлопцями, за командою. В колективі завжди весело і цікаво, тому радий всіх бачити. Дуже тепло на душі, що ми вже нарешті зібрались.

– Яким був перший день після повернення до тренувань?

– Звичайний день (посміхається). Ми приїхали, поздоровалися з усіма, посміялись, як завжди, і приступили до тренування.

– У клубі новий головний тренер. Які перші враження від роботи під його керівництвом?

– Я тренера вже знав, як особисто, так і працював трохи під його керівництвом. Тому для мене чогось дуже нового немає, але, звичайно, як для клубу – це новий етап. Загалом, все добре, будем працювати. Я думаю, що не дуже багато зміниться через те, що Василь Анатолійович також любить домінувати на полі. Знаю, що він хоче, щоб команда грала “на м’ячі”, тому дуже сильно малюнок гри не поміняється.

– Що хотів би сказати вболівальникам, які з нетерпінням чекають старту нового чемпіонату?

– Підтримуйте, приходьте на стадіон, вболівайте, і ми будемо дарувати Вам емоції. Ми будемо завжди старатись грати класно, в свій футбол, і хочеться, щоб Ви переживали це все з нами.

Пресслужба ФК Чернігів

Головний тренер ФК Чернігів Василь Баранов надав свій коментар щодо знайомства з командою, перших тренувань та контрольного матчу проти Локомотиву на оновленій Чернігів-Арені.

– Василю Анатолійовичу, раді Вас бачити у керма футбольного клубу Чернігів. З яким настроєм футболісти зустріли Вас, свого нового головного тренера?

– З яким настроєм – то треба питати у них (посміхається). Але точно є бажання – це я побачив по сьогоднішньому тренуванню. Вчора нам непогода трохи завадила зробити в повному об’ємі те, що ми запланували. Але сьогодні я скажу, що мені сподобалося, як хлопці рухались, як тренувались. Я думаю, що вони зараз вже десь засумували за тренуваннями. Відпочивати – це добре, але працювати теж треба.

– На що плануєте зробити головний акцент в перші тренувальні дні своєї роботи в клубі?

– Зараз ми будемо закладувати фундамент функціональної готовності, який нам повинен допомогти в чемпіонаті, в першому колі. Хлопці зробили певну роботу – була програма в кожного з них. Тиждень працювали індивідуально, після відпочинку. Зараз все буде на витривалість. Будемо проводити функціональну бігову роботу, роботу з м’ячем, на техніку, тактику. Будуть заняття в тренажерному залі. Зараз будемо підіймати наші функціональні можливості для подальшої праці.

– Перший контрольний матч відбудеться вже 4 липня, на оновленій Чернігів-Арені. Які Ваші очікування від першої гри на чолі ФК Чернігів?

– Це буде перша контрольна гра. Ми готуємось під цю гру, у нас будуть навантаження, ми з завтрашнього дня починаємо працювати у дворазовому режимі. Скоріше за все, кожний з хлопців отримає по 45 хвилин ігрового часу. На контрольних матчах не хочеться брати до уваги результат. В першу чергу, хочемо проявити свої напрацювання протягом цього тижневого мікроциклу в грі. Але, звичайно, навіть в тренуваннях, це я і хлопцям підказую – якщо ігрова серія, то маємо грати тільки на перемогу. Тому і в контрольній грі будемо грати на перемогу, але це не буде найголовніше.

Пресслужба ФК Чернігів

ФК Чернігів дякує Джіліндо Безгубченку, Андрію Столярчуку та Нікіті Теплякову за виступи у жовто-чорній футболці.

Джіліндо Безгубченко провів у складі ФК Чернігів три сезони. За цей час півзахисник зіграв 83 матчі, у яких забив 7 голів та віддав 9 результативних передач. Контракт футболіста завершився, тож він залишає клуб у статусі вільного агента.

Андрій Столярчук приєднався до ФК Чернігів перед сезоном 2025/26. За один рік у команді він провів 22 матчі та відзначився двома забитими м’ячами. Після завершення терміну дії контракту сторони вирішили не продовжувати співпрацю.

Нікіта Тепляков став гравцем ФК Чернігів узимку 2026 року. Захисник провів 11 матчів у складі команди. За взаємною згодою сторін контракт між клубом і футболістом було розірвано.

Дякуємо Джіліндо, Андрію та Нікіті за професіоналізм, відданість команді та внесок у виступи ФК Чернігів.

Бажаємо успіхів у подальшій кар’єрі, нових перемог та досягнення поставлених цілей!

ФК Чернігів дякує Владиславу Чабану та Владиславу Шаповалу за час, проведений у нашій команді.

Термін орендних угод обох футболістів завершився, тож вони залишають клуб.

У сезоні 2025/26 Владислав Чабан провів 11 матчів, у яких відзначився одним забитим м’ячем. Владислав Шаповал взяв участь у 8 поєдинках у складі нашої команди.

Дякуємо Владиславу Чабану та Владиславу Шаповалу за професіоналізм, самовіддачу та внесок у виступи ФК Чернігів.

Бажаємо успіхів у подальшій кар’єрі, нових досягнень та перемог!

ФК Чернігів та форвард Андрій Новіков продовжили співпрацю. Нова угода розрахована на три роки — до літа 2029 року.

Новіков приєднався до нашого клубу влітку 2024 року та за два сезони став одним із лідерів команди. У сезоні 2025/26 форвард провів 24 матчі, в яких відзначився 6 голами та 3 результативними передачами.

До переходу в ФК Чернігів Андрій виступав за Діназ, ФК Олександрія, Волинь, а також данський Есб’єрг.

За час виступів у складі «тигрів» Новіков неодноразово демонстрував свої бійцівські якості, лідерство та вміння брати гру на себе у вирішальні моменти.

Вітаємо Андрія з продовженням контракту та бажаємо нових перемог і яскравих матчів у чорно-жовтій футболці!

Василь Баранов офіційно розпочинає роботу з нашою командою. В ексклюзивному інтерв’ю клубним медіа він розповів про перші враження від клубу, перемовини з керівництвом, знайомство з командою та своє бачення футболу, який хоче бачити в Чернігові.

— Які ваші перші враження після призначення?

— Дякую за привітання. У ролі головного тренера я повністю відчую себе вже тоді, коли розпочнеться тренувальний процес і робота з командою на полі. Але вже зараз у мене дуже позитивні враження.

Мені показали інфраструктуру клубу, і я залишився нею задоволений. Також детально розповіли про розвиток ФК Чернігів, цілі та бачення майбутнього. Після спілкування з керівництвом ми швидко знайшли спільне розуміння і домовилися про співпрацю.

Для мене важливо, що ФК Чернігів сьогодні є однією з наймедійніших команд Першої ліги. Клуб нещодавно досяг історичного результату, дійшовши до фіналу Кубка України, і заявив про себе на всю країну.

— Як проходили перемовини з керівництвом клубу?

— Спочатку спілкування відбувалося з Валерієм Чорним, з яким ми разом навчаємося на тренерському курсі для отримання диплома. Під час останньої сесії він запропонував мені очолити команду.

Відверто кажучи, я не хотів чекати якихось інших варіантів. Це була одна з перших пропозицій, на яку я відгукнувся практично одразу. Протягом наступного тижня ми продовжували спілкування, обговорювали різні питання та перспективи співпраці.

Після невеликої відпустки я приїхав до Чернігова, ми остаточно узгодили всі деталі й дійшли згоди. У підсумку домовилися рухатися вперед разом.

— Наскільки добре ви вже знайомі з командою?

— Звичайно, я слідкував за ФК Чернігів. Насамперед через виступи команди в Кубку України, адже про неї говорила вся футбольна країна.

З багатьма футболістами знайомий особисто ще раніше. Наприклад, з Андрієм Новіковим та Єгором Шалфєєвим перетинався ще на юнацькому рівні. Максима Сердюка свого часу навіть запрошував до «Зорі», коли працював там головним тренером, але тоді не склалося. З Денисом Безбородьком також працювали разом.

Тому можу сказати, що знаю більшість команди — як футбольні якості хлопців, так і їхні людські якості.

— Яку гру ви хочете поставити команді?

— Насамперед не хочеться ламати те, що вже було побудовано. Команда має свій стиль, і його потрібно розвивати.

Я хочу, щоб ФК Чернігів продовжував якісно грати з м’ячем, але водночас був більш агресивним у завершальній фазі атак. Для мене дуже важливо, скільки команда забиває.

Я завжди кажу футболістам: щоб перемогти, потрібно забити на один гол більше за суперника. Дехто вважає, що головне — не пропустити. А я кажу: нехай це буде 4:3, але на нашу користь. Головне, щоб команда перемагала і щоб ця гра подобалася вболівальникам.

Мені близький сучасний, агресивний футбол — з пресингом, контрпресингом і високою інтенсивністю. Але найважливіше, щоб команда дарувала емоції. Якщо буде якісна та видовищна гра, люди приходитимуть на стадіон, а кількість уболівальників лише зростатиме.

— Що хотіли б сказати вболівальникам ФК Чернігів?

— Насамперед хочу подякувати за підтримку команди. Для вас я поки що нова людина, але разом зі мною залишається значна частина тренерського штабу. Валерій Анатолійович продовжить працювати в клубі на новій посаді, тому спадкоємність буде збережена.

Звичайно, такі яскраві історії, як минулий сезон і вихід до фіналу Кубка України, трапляються не щороку. Але я можу пообіцяти одне: мої футболісти завжди віддаватимуть на полі всі свої сили. Вам ніколи не буде соромно за нашу команду.

Я хочу, щоб ви приходили на стадіон, підтримували ФК Чернігів, а ми своєю грою заслужили вашу повагу. Любов уболівальників — це найкращий показник того, що команда правильно виконує свою роботу.

Тож запрошую всіх бути разом із нами — і в моменти радості, і в непрості часи. Тільки разом ми можемо досягати великих результатів.

Футбольний клуб ФК Чернігів радий повідомити про призначення Василя Анатолійовича Баранова на посаду головного тренера команди.

46-річний фахівець добре відомий українським уболівальникам за роботою в ФК Кудрівка, де пройшов шлях від асистента до головного тренера та вписав своє ім’я в історію клубу. Під керівництвом Василя Баранова команда з Чернігівщини вперше у своїй історії здобула путівку до Української Прем’єр-ліги.

До роботи в дорослому футболі Василь Анатолійович багато років займався підготовкою молодих футболістів у структурах луганської Зорі та полтавської Ворскли, зарекомендувавши себе як кваліфікований спеціаліст із сучасним баченням гри.

Строк дії контракту – один рік. Перед новим наставником стоїть завдання продовжити розвиток ФК Чернігів, який минулого сезону зберіг прописку в Першій лізі та вперше в історії міста вийшов до фіналу Кубка України.

Вітаємо Василя Анатолійовича у великій родині ФК Чернігів та бажаємо успіхів, яскравих перемог і нових історичних досягнень разом із нашою командою!

Ласкаво просимо до Чернігова!

Футбольний клуб Чернігів повідомляє про завершення роботи Валерія Анатолійовича Чорного на посаді головного тренера команди.

21 квітня 2021 року Валерій Анатолійович очолив «тигрів», розпочавши одну з найважливіших сторінок в історії нашого клубу. За шість сезонів разом, п’ять з яких були повними, команда пройшла неймовірний шлях — від новачка Другої ліги України до повноправного учасника Першої ліги та фіналіста Кубка України.

Саме під керівництвом Валерія Чорного ФК Чернігів здобув бронзові медалі Другої ліги сезону 2024/25, а вже за рік подарував місту історичний фінал Кубка України. Цей фінал став першим в історії Чернігова та лише другим випадком в історії українського футболу, коли команда не з елітного дивізіону дійшла до вирішального матчу Кубку.

24 квітня 2021 року команда провела свій перший матч під керівництвом Валерія Анатолійовича — виїзну зустріч проти Діназа, яка завершилася нульовою нічиєю. Через тиждень, 1 травня 2021 року, була здобута і перша перемога — 2:1 над Буковиною на домашньому полі Чернігів-Арени.

За 1877 днів від дебютного матчу головного тренера ФК Чернігів, Валерій Анатолійович провів на свій посаді 139 офіційних поєдинків: 49 перемог, 30 нічиїх та 60 поразок при різниці забитих і пропущених м’ячів – 172:198.

Але цифри — це лише частина історії. Насамперед це роки щоденної праці, несамовитої віри в команду, подолання усіх можливих труднощів, розвитку місцевих футболістів та будівництва прекрасного колективу, який своїми результатами змусив говорити про Чернігів далеко за межами рідного міста.

“Моє рішення продиктоване кількома причинами, але головна з них — сімейні обставини. Після довгих роздумів я зробив вибір на користь своєї родини, яка багато років підтримувала мене, але водночас постійно відчувала мою відсутність поруч.

Я щиро сподіваюся, що це рішення піде на користь не лише мені та моїй сім’ї, а й клубу.

Клубу, з яким ми пройшли великий шлях — від аматорського футболу до фіналу Кубка України. Клубу, з яким пережили безліч емоцій, що назавжди залишаться у моєму серці.

Від перших матчів на професійному рівні до бронзових нагород Другої ліги. Від болючого вильоту з Першої ліги до яскравого повернення. І, звичайно, до незабутнього кубкового шляху цього сезону.

Увесь цей час я відчував підтримку керівництва клубу та наших неймовірних уболівальників. За це я безмежно вдячний.

Дякую долі та ФК Чернігів за можливість працювати з чудовими футболістами, багато з яких стали для мене справжніми друзями.

Особлива подяка моєму тренерському штабу — команді професіоналів і людей, з якими ми разом пройшли цей шлях.

Я хочу сказати клубу, який дав мені шанс проявити себе у професійному футболі, не «прощавай», а «до зустрічі».

Я залишаю посаду головного тренера, але моє серце назавжди залишиться тут — у ФК Чернігів.

З величезною любов’ю та повагою до всіх, хто є частиною нашого клубу. До зустрічі!”

Валерій Анатолійович залишає посаду головного тренера, проте продовжить роботу на посаді спортивного директора ФК Чернігів. Його досвід, професіоналізм, відданість клубу та всьому місту й надалі допомагатимуть розвивати наш проєкт та рухати його вперед.

Дякуємо Вам, Валерію Анатолійовичу, за ці шість сезонів, за історичні досягнення, за незабутні емоції та за внесок, який назавжди залишиться частиною історії ФК Чернігів.

Це не прощання. Це початок нової сторінки.

Історичний фінал Кубка України, збереження місця в Першій лізі, нові рекорди та стрімке зростання підтримки клубу. Головний тренер ФК Чернігів Валерій Чорний підбив підсумки сезону 2025/26, розповів про найважчі та найемоційніші моменти футбольного року, поділився враженнями від кубкового шляху команди та звернувся до вболівальників напередодні нового сезону.

– Валерій Анатолійович, завершився дуже насичений сезон для ФК Чернігів – історичний фінал Кубку України, 13-те місце в Першій лізі, але збереження прописки без необхідності стикових матчів. Як оціните сезон загалом?

– Дійсно, це неймовірний сезон. Це найкращий сезон за результатами для нашого клубу. Та емоція, яку ми отримали під час сезону, так вона була і негативна, але в більшості своїй позитивна. Її ми залишимо з собою на все життя. І так само, мабуть, і дуже багато вболівальників, які за нас вболівали, переймались командою.

– Команда програла всі три матчі, які йшли наступними після кубкових поєдинків. Чи можете ви сказати, що в лізі клуб трохи став жертвою власного успіху в Кубку?

– Я це казав одразу після першого програного такого матчу. І, в принципі, проаналізувавши весь сезон, так і вийшло. Тому що, якщо порівняти нас с командами нашої Української Прем’єр-ліги, які грали в єврокубках, то, на жаль, ми поки що не готові якісно грати на два фронти. Тим більше, що ми клуб Першої ліги, клуб, який тільки розвивається. І ми не маємо такої кількості рівноцінних футболістів, щоб можливо було робити ротацію. І це не безболісно сказувалось на результаті. Тому та робота фізична, психологічна, емоційна, яка була проведена в матчах на Кубок, на будь-якому етапі, вона давала своє. І як би ми не налаштовувались на гру чемпіонату, а ігри чемпіонату проходили, якраз в цьому випадку, на третій день, то все ж таки було досить важко. Хочу сказати, що дві з цих трьох ігор ми не мали програвати. І ми не програли їх за статистикою, за самовіддачею і бажанням. Лише, можна сказати, про виконавчу майстерність завершальної фази команд суперників. І, мабуть, десь невеличка недоконцентрація в певних моментах наших футболістів.

– Які матчі, саме в Першій лізі, відмітили б максимально позитивно?

– Мені дуже сподобалася гра в першому етапі чемпіонату з Пробоєм. Як на мене, це найкраща гра була по якості. Саме на першому етапі, до зимової перерви, ми виграли 3-0, і повністю переграли команду суперника. Досить якісна робота на м’ячі в нас була. Вона стала показником, від якого ми відштовхувалися, коли планували другу частину чемпіонату. І також хотілося б відмітити дві гри другої частини. Таким особливим моментом стоїть гра з Лівим Берегом. З команда, яка зараз вийшла в Прем’єр-лігу та досить гарно укомплектована, має чудову інфраструктуру. І нам вдалося показати гарний футбол, якісний. Так, на нашому боці була висока реалізація власних моментів, але все ж таки і сама структура гри мала якість. Велике бажання призвело до того, що ми виграли 4-0, і дуже багато емоцій подарували нашим вболівальникам. І так само хочу відмітити гру з Чорноморцем, тому що це друга команда чемпіонату, яка так само вийшла в Прем’єр-лігу. І я вважаю, що ми мали виграти ту гру. Я бачив інтерв’ю тренера команди суперника, який сказав, що вони нас переважали. Але це його думка, він має можливість її висловлювати. Але, в такому випадку, я все ж таки був трошки на іншому футболі, і бачив своє. Статистика так само каже про це. І, звичайно, той момент з пенальті, який не був призначений арбітром. Я гадаю, що якби ми виграли ту гру, а ми мали можливість, то і місце в турнірній таблиці, десь емоційна складова, вона була б трошки іншою. Мабуть, зараз ще й згадаю досить якісну гру проти першої команди нашої ліги – Буковини. Ми 87 хвилин грали в класний футбол. Це відмітили і тренери команди суперників. Ми ні в чому не поступалися. Можливо, за створеними моментами навіть були ближчі до перемоги. Але, на жаль, пропустили в останні три хвилини необов’язковий м’яч, тому і програли. Але якраз так і кажуть, що за такі поразки сто відсотків не соромно.

– А якщо говорити про ті матчі, які стали болючими, але можна вважати, що вони були важливим уроком на майбутнє?

– По-перше, це гра з Вікторією на першому етапі (0:3). Тому що там дійсно ми не були схожі самі на себе. Нічого не виходило, якийсь емоціональний момент був не дуже гарний. Ми програли їм в чисту. Хоча потім, переглядаючи, вийшло так, що трошки змінили свою думку. В плані того, що другий тайм у нас був кращим. Але все ж таки рахунок 0-3 – це не той рахунок, до якого ми хотіли б дійти. Якщо брати, яку гру я хотів би переграти, то саме цю. Щодо болючості, це, мабуть, ще гра з Фенікс-Маріуполем після перемоги в 1/4 фіналу Кубка над ними. Через три дні ми їм програли 1-4. Але програли точно не за грою. Програли саме після того, як виконавці команди суперника використали майже всі ті можливісті, яких в них було, а можливо і більше. Тому що там і неймовірний штрафний нам забили, і ще м’яч один такий – як кажуть у футболі, можна сто разів дати можливість, а футболіст не заб’є. За бажаннями ми точно не програли ту гру. Але так буває в футболі, що 1-4 ти програєш, і вона, така, болюча поразка. Тим більше, що з неї починалася друга частина чемпіонату.

– Всі, хто тільки приходить у клуб, чи навіть просто дивляться зі сторони, одразу відмічають прекрасну атмосферу в команді. Завдяки чому її вдається будувати? І, можливо, у вас є якісь секрети, якими ви можете поділитися?

– Секрети, звичайно, є у кожного, і ми їх не будемо розкривати. Щодо того, як це виходить… По-перше, велика заслуга в тому, що у нас колектив зібраний з чернігівських футболістів, з чернігівських тренерів, з чернігівських представників мас-медіа. Тобто, переважна більшість людей представляє саме наш регіон. І багато хто знає один одного дуже багато років. Багато з ким працюємо вже 3-5 років. І тому, якщо такий довгий період люди один з одним працюють, то, відповідно, вони якось комунікують і знаходять загальні якісь або індивідуальні моменти, які підходять один одному. І ми починали з аматорського футболу, потім Друга ліга. І в нас не було майстерності – в нас було велике бажання. І на цьому бажанні розвиватися, рости, ми і будували свій колектив. І, в принципі, це все і призвело до того, що зараз є.

– На процесі всього сезону команду переслідували болісні та прикрі травми. Наскільки ви це можете пов’язати з постійною зміною ігрового покриття зі штучного на трав’яне і навпаки? І чи є сподівання, що в наступному сезоні ситуація з лазеретом значно покращиться?

– Я хочу розказати одну історію. Ми, коли після повномасштабного вторгнення починали перший чемпіонат в Першій лізі, за півроку роботи на штучному покритті, виключно на штучному покритті, зробили, якщо не помиляюсь, п’ять досить серйозних операцій футболістам. І після того ми вирішили знайти трав’яне поле, і перейшли на нього – хоча б тільки для тренувань. І одразу відчули, що кількість травм зменшилась. Тому що Перша ліга – це досить серйозний рівень, який вимагає високої інтенсивності, а штучне покриття для професійних спортсменів, на жаль, не дозволяє вберегти себе від тих травм, які з’являються у нас протягом сезону. А тут ще й перехід. Сам перехід, велика кількість ігор сто відсотків вплинули на те, що ми отримували певні травми. Це один момент. А другий момент – ми не стали професійними, якісними футболістами одразу. Ми до того і зараз прагнемо. І робота індивідуальна над собою, профілактика цих травм загальна або індивідуальна, вона так само впливає. І в майбутньому, я сподіваюсь, що ми зможемо дійти до того, що у нас буде менша кількість травм. Але все ж таки це футбол і тут ніхто не застрахований від цього.

– Давайте все ж поговоримо про кубок. Команда Першої ліги всього другий раз в історії вийшла до фіналу Кубку. І вперше в історії ліги забила в фіналі м’яч. Команда з міста, яке не бачило і півфіналу кубку. Це нагадує сказку чи, як президент сказав, фільм з Нетфлікс. Які для Вас головні фактори такого успіху?

– Навіть зараз Ви задаєте мені питання, а в мене мурашки по шкірі від деяких епізодів, які я згадую. І все рівно ми не до кінця і зараз, через якийсь термін часу, розуміємо, що ми зробили. Видатне досягнення, мабуть, це мало сказати. Різні були думки, і експертів, і просто вболівальників. Хтось казав, що пощастило з самим календарем, з суперниками. Але я не дуже розумію це. Якщо ти проходиш сьому, п’яту команду УПЛ, і з четвертою командою чемпіонату граєш в фіналі, то не дуже, я думаю, що це пощастило. Це велика робота, велике бажання. В тому моменті, коли ми грали, величезна самовіддача, яка, мабуть, і призвела до того, що ми змогли пройти ці всі шляхи, і опинитись в фіналі на тому чудовому стадіоні з неймовірною підтримкою. Як я вважаю, зіграти там, у фіналі, досить добре, досить пристойно на фоні гранду українського футболу. Це досягнення, і для мене, і для багатьох людей, які за нас вболівали, і, навіть для тих людей, які не вболівали, тому що це вже історичний факт в українському футболі – воно запам’ятається на дуже довгі роки.

– Після чвертьфіналу Кубку Ви сказали, що пройшли далі командою з “сусіднього під’їзду”. Потім ці ж хлопці зіграли вже у фіналі. Що ви відчуваєте особисто від такого унікального досягнення?

– Я про це багато думав до того, як це сказав, і після, тим більше, тому що ми йшли далі і далі. І це дійсно так, тому що є футболісти в нашій команді, які були ще в аматорському футболі, які до того взагалі не грали на професійному рівні, разом з клубом зростали, так само як і я, як тренер, зростав. Чому саме з “сусіднього під’їзду”? Тому що через певний час ми дізналися, навіть з президентом, що ми жили і зростали в одному дворі, в одному будинку. І є декілька футболістів з сусідніх будинків, сусідніх районів нашого міста, тому я так і висловився. І на моменті, коли цей футбольний клуб починав свою професійну кар’єру, скажімо так, дуже багато було скептиків з приводу того, що з хлопцями з дворового, умовно кажучи, районного або обласного футболу можливо зробити професійну команду, яка буде досягати якихось результатів. Але, як бачите, ті хлопці з мого сусіднього двору наразі є майстрами спорту.

– Чому, на Вашу думку, ця локальна історія та філософія клубу стала можливою саме тут, в Чернігові?

– Це видатна заслуга президента клубу. Це рішення його сім’ї призвело до того, що реалізувався такий чудовий проєкт. Як хтось скаже «утопічний», але вони планомірно йдуть до своєї цілі. Вони створили цей оазіс футболу в нашій області. Коли це починалось, головна мета керівництва була дати можливість вихованцям чернігівського футболу проявити себе на рівні професіоналів. Ця історія продовжується, і ми зараз вже маємо досить непогану дитячо-юнацьку школу, яка постійно розвивається, маємо команду U-19. Можливо, з часом отримаємо другу команду в професійному футболі. Якщо відповідати бажанням керівництва, і продовжувати рухатись в напрямку розвитку саме чернігівських футболістів, то ми маємо зробити ще сильнішу структуру відповідно до того, як рухається перша команда, для того, щоб поповнювати постійно склад вихованцями нашого футболу.

– Давайте повернемося до півфіналу Кубку України проти Металіста 1925. Про цю історичну перемогу, вдесятьох, в серії пенальті говорила та задавала Вам та Вашим хлопцям питання вже вся Україна. Тому ми будемо лаконічними. Чи найбільші це були спортивні чи, можливо, не тільки спортивні емоції у Вашому житті?

– Зараз це важке питання, тому що тоді сто відсотків, на той момент – сто відсотків. Але тоді, я так само казав в інтерв’ю, це був такий момент, який я ніколи не проходив. Неймовірна радість, неймовірна емоція і неймовірне вигорання. Тому що глядач бачить тільки саму гру, тільки дві години – або біля екрану телевізору, або на стадіоні. А тренер готується до цієї гри, проживає певний етап, проживає цю гру. І фізичне, і емоційне вигорання в тому матчі було настільки великим відповідно до того, як він складався, що я не одразу відчув саме емоцію радості. Сукупність цих емоцій просто неймовірна. Це такий певний досвід, який не знаю, чи буде ще в моєму житті.А щодо життєвих, звичайно, народження дітей – це, мабуть, щось порівняне з цим.

– Можливо, був ще момент у сезоні близький до цього – скандування більше тисячі людей назви клубу на стадіоні Львів-Арена перед фіналом Кубку. Згадайте той момент, про що думали і що, можливо, згадували тоді?

– Ви дуже добре підготувалися, дякую за питання (посміхається). Тому що, в принципі, так воно і є. Якщо б Ви мені задали питання, який ще момент я б поставив на друге місце, то це він й був би. Я, коли вийшов на передматчеву розминку з підтрибунного приміщення, футболісти якраз вже розташувалися на полі, готувалися до розминки. І я побачив ту кількість вболівальників, якраз напроти мене, які скандували “Чернігів!”. І побачив, як хлопці були, можна сказати, приємно шоковані. Розвернулися, не знали, що їм робити. Зупинили розминку і почали аплодувати глядачам. І я зрозумів, що той шлях, який ми вже пройшли, він був саме для цього. Ми зайшли на той рівень, і зробили щось таке, що дозволило нам зіграти на одному з найкращих, або й найкращому стадіоні нашої країни, при підтримці вболівальників, якої ніколи ще не було в нашому житті. І така мить – хотілось її зупинити, щоб більше і більше насолодитись. Я просто відчув гордість за клуб, в якому багато людей робить досить гарну роботу.

– Після історичного фіналу була ще дуже крута історія з Андрієм Ярмоленком – його оплески чернігівським фанатам та мотиваційний спіч у роздягальні ФК Чернігів. Як це взагалі вийшло так органічно та водночас сінематографічно зробити? Чия це була ініціатива?

– Ми з Андрієм досить давно знайомі. Якщо брати його велику загруженість, мою певну теж, то, звичайно, ми не так часто спілкуємося. Але все ж таки, коли бачимося, то досить теплі у нас відносини, я б сказав. Ми з ним побачилися перед фіналом за день, коли давали загальне інтерв’ю двох клубів (ФК Чернігів та Динамо Київ) – тренерів і капітанів. Поспілкувалися там, скільки було можливості. І так вийшло, що одразу після фінального свистка ми зустрілися, обіймались, подякували один одному. І я запропонував йому піти до наших вболівальників. Він не відмовив, ви бачили – пройшов все поле. Навіть не пішов спочатку до фанатів київського Динамо, а пішов до наших вболівальників. Це дуже приємно було, я думаю, що і так само вболівальникам. Людина, яка тут зростала, виховувалася як особистість, особливо як футболіст, не забуває, звідки він. І завжди шанує своє місто, і людей, які тут живуть. І навіть коли, якщо Ви бачили, він забив м’яч, то він ніби вибачився. Хоча він ніколи не грав в ФК Чернігів, але тут більше шана до клубу і до міста, його рідного міста. А з приводу того, що він зайшов в роздягальню – дійсно, я попросив його зайти до хлопців. І певні слова сказав йому подяки. І він так само відреагував дуже добре. Футболісти, скажу, після того, як він вже вийшов, казали мені, що це дуже класна історія, їм було дуже приємно. По-перше, зіграти проти видатного футболіста сучасності в нашому футболі. А по-друге, що він така ж звичайна людина, як і всі. І класно, що він промовив той спіч. І знов-таки подякував футбольному клубу за ту емоцію, яку вони дали всьому місту.

– Зимою ми Вас питали, які уроки Ви для себе винесли в 2025 році. Друга половина сезону точно принесла нові випробування для Вас, і як для тренера, і як для спортивного директора клубу.
Якими вони були, і як ви з ними справлялись?

– Дійсно, ми дещо переглянули деякі моменти, пов’язані з грою команди. Намагалися більш збалансувати її. Так само ми змогли посилитись. І ця жага гарно виступити в кубку, створити якусь історію. Ця сукупність факторів, як на мене, дала більш позитивний результат, ніж в першій половині сезону.

– Впевнені, що після такого сезону є пропозиції по багатьом гравцям команди. Чи є у Вас умовно список “недоторканих”, і чи очікувати нам великі зміни в складі в ФК Чернігів?

– Давайте спочатку з останнього. Я не думаю, що будуть великі зміни, але дійсно певна кількість футболістів залишить клуб. Це нормальний процес життєдіяльності клубу. Так само група футболістів має прийти до команди. Але обов’язкова умова для мене, як для спортивного директора, від керівництва клубу, щоб ці футболісти були більш якісні, ніж ті, які покинуть нашу команду. Є пропозиції, і є пропозиції не по одній людині – футболістами нашої команди цікавляться. І тут досить таке питання важке. Якщо ми будемо планувати, і ставити більш високі та серйозні завдання на цей новий чемпіонат, то, з однієї сторони, ми маємо зберегти всіх своїх лідерів, а за лідерами нашими й приходять клуби. А, з іншої сторони, це ж певний шанс для людини, якщо вона себе гарно проявила на цьому рівні. Це можливість для футболіста потрапити на рівень вище, проявити себе там, заробити на життя. І тут нам потрібен певний баланс, щоб прийшов клуб, який зробить гарну пропозицію як для футболіста, так і для футбольного клубу Чернігів, клубу який дав можливість реалізувати свій потенціал футболісту. І вже звідти будемо вирішувати разом з керівництвом і футболістом, чи їм рухатись далі, чи поки ще є можливість залишатися в нашій команді.
Але певні зміни 100% будуть.

– Зимою ми також питали Вас про “фішку” клубу. Ви тоді сказали про “колективізм”. Зараз до цього ще, як мінімум, додається фінал Кубку України. Наскільки фактор цього успіху допоможе в трансферній політиці клубу?

– Клуб, всі бачать, що дійсно виріс у всіх аспектах, і в медійному, і в ігровому. І ви ж бачите, яка стала популярність після саме фіналу, скільки людей вболівало з інших міст. Тому що такий, можна сказати, андердог дійшов до фіналу. І впізнаваність клубу, впізнаваність бренду, вона дійсно на зовсім іншому рівні. І я вважаю, що це дуже добре, але тепер у нас і трошки інша ситуація в тому плані, що налаштовуватись на гру проти нашої команди, мабуть, будуть вже трошки по-іншому.

– В цьому інтерв’ю на початку ми вже згадували про цей матч – домашню перемогу над Лівим Берегом з рахунком 4-0. Нещодавно вони вийшли до Прем’єр-ліги. Самі чернігівці в цьому сезоні відчули смак матчів та перемог проти команди УПЛ. Чи ви самі відчуваєте смак УПЛ в Чернігові десь вже не так далеко за горизонтами?

– Мабуть так, тому що коли ми зіграли першу гру проти команди УПЛ – Кривбасу, ми зіграли її досить якісно. З тих ігр, які ми грали проти команди УПЛ, це найкраща наша гра за структурою і якістю. Ми вже тоді зрозуміли, що можливо з часом до Чернігова має прийти футбол такого рівня. Ми до цього маємо прагнути, тому що ми побачили, що хоча б в окремому матчі, але вже можемо конкурувати. Дуже показові в цьому плані були зараз стикові матчі за вихід в УПЛ. Досить важкі були матчі, і не можна було до кінця зрозуміти, хто саме пройде в Прем’єр-лігу, а хто ні. До УПЛ вийшли три команди Першої ліги, а могли пройти і чотири, як було в тому році. Тому все, в більшості своєї, буде залежати від нашого клубу. Наскільки високим буде завдання, і наскільки весь штаб людей, які будуть цього прагнути, якісно виконає свою роботу. Хотів би так само привітати Лівий Берег, тому що я дуже радий, що з’явився на мапі України такий гарний клуб. Особливо радий за президента, який, як і наші керівники, вклав великі кошти, особливо в інфраструктуру.

– Зростає не тільки перша команда клубу, а й Академія. Наприклад, команда U-16 грала свій півфінал НЛМ. Чотири молодших вікових категорії доходили до обласних фіналів. Наскільки важлива академія для клубу, особливо з цією чернігівською ідентичністю?

– Я б хотів похвалити роботу Академії, і роботу її директора – Андрія Миколайовича Поляниці, який за цей рік досить якісно попрацював. Всі бачать в межах міста і нашої країни, як зростає наша футбольна школа. Ця структура, в якій є U-19, вже дає свої результати. Якщо я не помиляюся, 10-12 випускників зараз потрапило до U-19. З U-19, в свою чергу, за цей рік шість хлопчиків тренувалось з першою командою. Три попадали в заявку, два виходили на полі, а Дідок навіть вийшов у фіналі Кубка України. Це робота, яка вже дає свої результати. Без цієї роботи, без покращення цієї роботи, майбутнє клубу в такому вигляді, як ми зараз хочемо, неможливо. Тому одна з найголовніших завдань клубу – це продовжувати розвивати молодь і готувати їх до виступів в першій команді.

– Валерій Анатолійович, яким буде Ваше звернення до мешканців Чернігова з огляду на шлях команди та міста протягом останніх чотирьох років – від лінії фронтового зіткнення до історичного першого фіналу Кубку України?

– Ми завжди говорили про те, що ми граємо для вболівальників. І в нашому місті це відчувається досить сильно, тому що не так багато моментів для певних радощів, не так багато розваг для людей. А футбол рівня Першої ліги, футбол в команді рідного міста, в якому грають більшість своїх хлопців, дарує емоцію. Хоча б два рази на місяць, але все ж таки на рідному стадіоні.
І армія вболівальників стрімко зросла після вдалого виступу в Кубку України. Тому я хотів би запросити тих глядачів, які ще не приходили до нас на матчі, приєднатися. Зараз ми сидимо на трибуні, на оновленому стадіоні з трав’яним покриттям, яке повністю відповідає рівню УПЛ. І ми збільшена кількість місць для вболівальників. Тому все робиться для того, щоб якомога більша кількість людей приходила на наш стадіон. І тут вже буде наша велика робота для того, щоб якісно працювати, і давати вам можливість отримувати цю емоцію. Я вважаю результати та гра команди напряму будуть залежати від кількості вболівальників, які будуть приходити на матчі. Але, все ж таки, є дуже багато людей, які не можуть наразі, на жаль, приходити на наші ігри – вони зараз на передовій, на лінії розмежування. І я це дуже відчув, як раз, під час півфіналу та фіналу Кубка. Велика кількість хлопців писали-дзвонили, казали про те, що ми подарували їм неймовірні емоції. Що ми зробили щось таке, після чого знову хочеться жити та боротися. І саме це, мабуть, найбільша наша заслуга, що ми могли зробити. І я вірю в те, що воно обов’язково повернуться, і стануть нашими найголовнішими вболівальниками. У нас велика школа, вже велика армія підтримки, і я дуже сподіваюсь, що вона буде тільки збільшуватись. Тому я ще раз прошу всіх бажаючих приходити, і вболівати за клуб в будь-які моменти. А ми, зі своєї сторони, обов’язково будемо робити все, щоб продовжувати дарувати радість.

– На останок – яким буде Ваш меседж для всіх фанатів ФК Чернігів перед прийдешнім сезоном 2026/27?

– Я думаю, буде дуже цікавий сезон. Я знаю, що буде поставлене завдання знаходитись на більш високому місці. Я розумію, що поповнили лігу нові команди – якісні колективи і з УПЛ, і з Другої ліги. Тому на цьому, нашому стадіоні Чернігів-Арена відбудеться ряд дуже цікавих ігор, які будуть з задоволенням дивитись вболівальники вживу. І я хотів би, щоб їх кількість збільшувались щ кожною грою. І це для нас, для футболістів, для тренерів буде певний такий зріз – ми будемо бачити, чи якісно ми працюємо для того щоб армія вболівальників зростала в нашому клубі.

Пресслужба ФК Чернігів